Гепатит core

Hepatitis B Serology

Aka: Hepatitis B Serology , Hepatitis B Surface Antibody , Hepatitis B Surface Antigen , Hepatitis B Core Antibody , Hepatitis B Envelope Antigen , Hepatitis B Envelope Antibody , HBsAg , HBeAg , xHBsAb , xHBs IgG , xHBcAb , xHBc IgM , xHBc IgG , xHBeAb , xHBe IgM , xHBe IgG , Hepatitis B Screening

Pathology and Laboratory Medicine Chapter
  • HIV Positive patients
  • IV Drug Abuse
  • Household contacts or sexual partners of infected persons
  • People born in countries with high Prevalence of Hepatitis B Infection
  • People born to parents from countries with a very high Prevalence of Hepatitis B Infection
  • Chou (2014) Ann Intern Med 161(1): 31-45 [PubMed]
  • III. Labs: Detectable Antigens

  • Hepatitis B Surface Antigen: HBsAg
    1. First detectable agent in Acute Hepatitis B Infection
    2. Present as early as incubation period
    3. Hepatitis B Envelope Antigen: HBeAg
      1. Highly Infectious State
      2. Chronic Infection

      IV. Labs: Detectable Antibodies

    4. Hepatitis B Surface Antibody: xHBsAb IgG
      1. Prior Hepatitis B Infection with Immunity
      2. Prior Hepatitis B Vaccine with Immunity
      3. Hepatitis B Core Antibody: xHBcAb IgM and IgG
        1. Covers Convalescent period
          1. Window between HBsAg clearance to xHBsAb conversion
          2. HBsAg negative during this time
          3. Hepatitis B Envelope Antibody: xHBeAb IgM and IgG
            1. Low Infectivity
            2. Predicts Hepatitis B Resolution
            3. V. Course: Serology progression

              1. Stage 1: Immune Tolerant or Incubation Period
                1. DNA replication very active in this stage
                2. Prolonged stage in newborns
                3. Asymptomatic (Serum Aminotransferases normal)
                4. Incubation (4-12 weeks)
                5. Late incubation (1-2 weeks)
                  1. Stage 2: Immune Response
                    1. Characteristics
                      1. Immune response causes hepatic cell destruction
                        1. Serum Aminotransferases increased
                        2. High risk stage for Chronic Hepatitis B progression
                        3. Symptom flares may occur if immunocompromised
                        4. Conversion to Stage 3
                          1. Occurs in most adults rapidly
                          2. Others convert 5-15% per year
                          3. Early Acute
                            1. HBeAg Positive
                            2. Acute (2-12 weeks)
                              1. HBsAg Positive
                              2. xHBc IgG Antibody Positive
                              3. Acute and Seroconversion (transitions into Stage 3)
                                1. Stage 3: Inactive carrier state (3-6 months)
                                  1. Viral replication stops and transaminases normalize
                                  2. Possibly infectious and convalescent stage
                                  3. Conversion to Stage 4: 3% per year
                                  4. HBsAg Negative
                                  5. xHBc IgM Antibody Positive
                                  6. xHBe IgG Antibody Positive
                                  7. Stage 4: Immune and Early Recovery
                                    1. xHBs IgG Antibody Positive
                                    2. Images: Related links to external sites (from Bing)

                                      These images are a random sampling from a Bing search on the term «Hepatitis B Serology.» Click on the image (or right click) to open the source website in a new browser window. Search Bing for all related images

                                      Related Studies (from Trip Database) Open in New Window

                                      Ontology: Hepatitis B e Antigens (C0019167)

                                      Derived from the NIH UMLS (Unified Medical Language System)

                                      Ontology: Hepatitis B Surface Antigens (C0019168)

                                      Related Topics in Pathology and Laboratory Medicine

                                      Gastroenterology Chapters

                                      Gastroenterology — Pathology and Laboratory Medicine Pages

                                      Back Links (pages that link to this page)

                                      Search other sites for ‘Hepatitis B Serology’

                                      FPnotebook.com is a rapid access, point-of-care medical reference for primary care and emergency clinicians. Started in 1995, this collection now contains 6557 interlinked topic pages divided into a tree of 31 specialty books and 722 chapters. Content is updated monthly with systematic literature reviews and conferences.

                                      Although access to this website is not restricted, the information found here is intended for use by medical providers. Patients should address specific medical concerns with their physicians.

                                      This page was written by Scott Moses, MD , last revised on 12/5/2014 and last published on 4/23/2018 .

                                      Clinical Education Center

                                      Hepatitis B Surface Antibody, Quantitative

                                      Question 1. What is the clinical indication for hepatitis B surface antibody quantitation?

                                      Hepatitis B surface antibody quantitation is used to determine hepatitis B immune status, ie, to determine if the patient has developed immunity against the hepatitis B virus. Such immunity may develop following exposure to the hepatitis B virus or its vaccine.

                                      Patients at higher risk of exposure to the virus include:

                                    3. Infants born to infected mothers
                                    4. Sex partners of infected persons
                                    5. People with more than 1 sex partner in the last 6 months
                                    6. People with a history of sexually transmitted infection
                                    7. Men who have sex with men
                                    8. Injection drug users
                                    9. Household contacts of an infected person
                                    10. Healthcare and safety workers who have contact with blood and body fluids
                                    11. People who have lived or traveled in an area in which hepatitis B is common
                                    12. People who live or work in a prison
                                    13. Testing is not recommended routinely following vaccination. It is advised only for people whose subsequent clinical management depends on knowledge of their immune status. These people include:

                                      • Chronic hemodialysis patients
                                      • Immunocompromised people, including those with HIV infection, hematopoietic stem-cell transplant recipients, and people receiving chemotherapy
                                      • Infants born to women who test positive for the hepatitis B surface antigen
                                      • Sex partners of people who test positive for the hepatitis B surface antigen
                                      • Healthcare and public safety workers who have contact with blood or body fluids
                                      • Question 2. What is the hepatitis B surface antibody?

                                        The hepatitis B surface antibody (anti-HBs) is the antibody that is produced in response to hepatitis B surface antigen (HbsAg), a protein present on the surface of the hepatitis B virus. Anti-HBs appears after convalescence from acute infection and lasts for many years. It can also be produced in response to hepatitis B vaccination.

                                        Other hepatitis B antibodies (eg, antibodies against the hepatitis B core and B e antigens) are not produced in response to vaccination. This is because these antigens are not in the vaccine.

                                        Question 3. How is the quantitative hepatitis B surface antibody (anti-HBs) test performed?

                                        An immunometric technique is used. The anti-HBs binds to HBsAg ad and ay subtypes, which are coated on the test wells. Binding of a horseradish peroxidase-labeled HBsAg conjugate to the anti-HBs completes the “sandwich” formation. Unbound materials are then washed away. In the next step, the horseradish peroxidase catalyzes oxidation of a luminogenic substrate, producing light. Light signals are detected and quantified. Intensity of the light is proportional to the amount of anti-HBs present in the patient sample. The result is standardized to an international unit system and reported as milliinternational units per milliliter (mIU/mL).

                                        Question 4. How are hepatitis B surface antibody (anti-HBs) results interpreted?

                                        Results are interpreted as shown in the table.

                                        Question 5. What is the natural history of hepatitis B surface antibody (anti-HBs) during acute hepatitis B infection and convalescence?

                                        HBsAg can be detected in the blood 4 to 10 weeks after exposure. This corresponds to onset of symptoms and viremia detectable by nucleic acid amplification methods. Most hepatitis B infections are self-limited and are associated with disappearance of HBsAg within 4 weeks of onset of symptoms. The anti-HBs then appears and increases to a plateau level that persists indefinitely. 2

                                        Question 6. Is hepatitis B surface antibody (anti-HBs) detectable in chronic hepatitis B carriers?

                                        No. Some acute infections in healthy adults (generally <5%) do not resolve but become persistent. In these patients, antibody response is vigorous and sustained; however, anti-HBs is not detectable in these carriers, because excess circulating HBsAg binds to the antibodies. 2

                                        Question 7. Is hepatitis B surface antibody (anti-HBs) antibody always acquired after a completed vaccination protocol?

                                        No. After three intramuscular doses of vaccine, >90% of healthy adults and >95% of those <19 years of age develop immunity (ie, anti-HBs ≥10 mIU/mL). 1 However, there is an age-specific decline in development of immunity. After age 40 years, about 90% of people become immune, but by age 60 years, only 75% of people become immune. 1 Larger vaccine doses (2 to 4 times the normal adult dose) or an increased number of doses are required to induce immunity in many hemodialysis patients and in other immunocompromised people. 1

                                      • Share
                                      • Email
                                      • Print
                                      • Feedback
                                      • Hepatitis C is an infection caused by the hepatitis C virus (HCV) that attacks the liver and leads to inflammation. The World Health Organization (WHO) estimates about 71 million people globally have chronic hepatitis C, with approximately 399,000 dying from this infection as primarily due to cirrhosis and hepatocellular carcinoma. The image below depicts the HCV genome.

                                        Initial symptoms of hepatitis C are often extrahepatic, most commonly involving the joints, muscle, and skin. Examples include the following:

                                        Symptoms characteristic of complications from advanced or decompensated liver disease are related to synthetic dysfunction and portal hypertension, such as the following:

                                        Ankle edema and abdominal distention (ascites)

                                        Physical findings usually are not abnormal until portal hypertension or decompensated liver disease develops. Signs in patients with decompensated liver disease include the following:

                                        Hand signs: Palmar erythema, Dupuytren contracture, asterixis, leukonychia, clubbing

                                        Head signs: Icteric sclera, temporal muscle wasting, enlarged parotid gland, cyanosis

                                        Gynecomastia, small testes

                                        Abdominal signs: Paraumbilical hernia, ascites, caput medusae, hepatosplenomegaly, abdominal bruit

                                        Scant body hair

                                        Skin signs: Spider nevi, petechiae, excoriations due to pruritus

                                        Other common extrahepatic manifestations include the following:

                                        Porphyria cutanea tarda

                                        Necrotizing cutaneous vasculitis

                                        General baseline studies in patients with suspected hepatitis C include the following:

                                        Complete blood cell count with differential

                                        Liver function tests, including alanine aminotransferase levels

                                        Thyroid function studies

                                        Screening tests for coinfection with human immunodeficiency virus (HIV) or hepatitis B virus (HBV)

                                        Screening for alcohol abuse, drug abuse, or depression

                                        Tests for detecting HCV infection include the following:

                                        Hepatitis C antibody testing: Enzyme immunoassays (EIAs), rapid diagnostic tests (RDTs), and point-of-care tests (POCTs)

                                        Qualitative and quantitative assays for HCV RNA (based on polymerase chain reaction [PCR] or transmission-mediated amplification [TMA])

                                        Serologic testing (essential mixed cryoglobulinemia is a common finding)

                                        Liver biopsy is not mandatory before treatment but may be helpful. Some restrict it to the following situations:

                                        The diagnosis is uncertain.

                                        Other coinfections or disease may be present.

                                        The patient has normal liver enzyme levels and no extrahepatic manifestations.

                                        The patient is immunocompromised.

                                        See Workup for more detail.

                                        Treatment of acute hepatitis C has rapidly evolved. HCV infection has become a curable disease, although a vaccine does not yet exist.

                                        Hepatitis C is a worldwide problem. The hepatitis C virus (HCV) is a major cause of both acute and chronic hepatitis. The World Health Organization (WHO) estimates about 71 million people globally have chronic hepatitis C, with approximately 399,000 dying from this infection as primarily due to cirrhosis and hepatocellular carcinoma (HCC). [1]

                                        The prevalence of HCV infection varies throughout the world. For example, Frank et al reported in 2000 that Egypt had the highest number of reported infections, largely attributed to the use of contaminated parenteral antischistosomal therapy. [2] This led to a mean prevalence of 22% of HCV antibodies in persons living in Egypt.

                                        In the United States, the incidence of acute HCV infection has sharply decreased during the past decade, but its prevalence remains high. According to US Centers for Disease Control and Prevention (CDC) estimates, 2.7-3.9 million people (most of whom were born from 1945 through 1965) in the United States have chronic hepatitis C which develops in approximately 75% of patients after acute infection. [3] This virus is the most common blood-borne pathogen in the United States [4] and a leading cause of morbidity and mortality, primarily through the development of liver fibrosis and cirrhosis; persons with chronic infection live an average of 2 decades less than healthy persons. [4]

                                        Infection due to HCV accounts for 20% of all cases of acute hepatitis, an estimated 30,000 new acute infections, and 8,000-10,000 deaths each year in the United States. [5] HCV has rapidly surpassed human immunodeficiency virus (HIV) as a cause of death in the United States. An examination of nearly 22 million death records over 9 years revealed an HCV mortality rate of 4.58 deaths per 100,000 people per year and an HIV mortality rate of 4.16 deaths per 100,000 people. Almost 75% of HCV deaths occurred among adults between the ages of 45 and 64 years. [6]

                                        Medical care costs associated with the treatment of HCV infection in the United States are high. Treatment with a 12-week regimen of HCV antiviral agents can cost up to $95,000. [7, 8] With an estimated 2.7-3.9 million people having chronic infection, the potential medication costs alone could range from $257 billion to $371 billion per year.

                                        Because most patients infected with HCV have chronic liver disease, which can progress to cirrhosis and HCC, chronic infection with HCV is one of the most important causes of chronic liver disease (see the image below) and, according to a report by Davis et al, the most common indication for orthotopic liver transplantation (OLT) in the United States. [9]

                                        Most patients with acute and chronic infection are asymptomatic. Patients and healthcare providers may detect no indications of these conditions for long periods; however, chronic hepatitis C infection and chronic active hepatitis are slowly progressive diseases and result in severe morbidity in 20-30% of infected persons. Astute observation and integration of findings of extrahepatic symptoms, signs, and disease are often the first clues to the underlying HCV infection. [10]

                                        Although acute HCV infection is usually mild, chronic hepatitis develops in at least 75% of patients. [11] (See Prognosis.) Although liver enzyme levels may be in the reference range, the presence of persistent HCV-RNA levels discloses chronic infection. Biopsy samples of the liver may reveal chronic liver disease in patients. Cirrhosis develops in 20-50% of patients with chronic hepatitis C infection. Liver failure and HCC (11%-19%) can eventually result.

                                        Hepatitis C virus (HCV) is a spherical, enveloped, single-stranded RNA virus belonging to the family Flaviviridae, genus Flavivirus. Lauer and Walker reported that HCV is closely related to hepatitis G, dengue, and yellow fever viruses. [12] HCV can produce at least 10 trillion new viral particles each day.

                                        The HCV genome consists of a single, open reading frame and two untranslated, highly conserved regions, 5′-UTR and 3′-UTR, at both ends of the genome. The genome has approximately 9500 base pairs and encodes a single polyprotein of 3011 amino acids that are processed into 10 structural and regulatory proteins (see the image below).

                                        The natural targets of HCV are hepatocytes and, possibly, B lymphocytes. Viral clearance is associated with the development and persistence of strong virus-specific responses by cytotoxic T lymphocytes and helper T cells.

                                        In most infected people, viremia persists and is accompanied by variable degrees of hepatic inflammation and fibrosis. Findings from studies suggest that at least 50% of hepatocytes may be infected with HCV in patients with chronic hepatitis C.

                                        The proteolytic cleavage of the virus results in two structural envelope glycoproteins (E1 and E2) and a core protein. [13] Two regions of the E2 protein, designated hypervariable regions 1 and 2, have an extremely high rate of mutation, believed to result from selective pressure by virus-specific antibodies. The envelope protein E2 also contains the binding site for CD-81, a tetraspanin receptor expressed on hepatocytes and B lymphocytes that acts as a receptor or coreceptor for HCV.

                                        Other viral components are nonstructural proteins (NS2, NS3, NS4A, NS4B, NS5A, NS5B, and p7), whose proteins function as helicase-, protease-, and RNA-dependent RNA polymerase, although the exact function of p7 is unknown. These nonstructural proteins are necessary for viral propagation and have been the targets for newer antiviral therapies, such as the direct-acting antiviral agents (DAAs). NS2/3 and NS3/4A are proteases responsible for cleaving the HCV polyprotein. NS5A is critical for the assembly of the cytoplasmic membrane-bound replication complex; one region within NS5A is linked to an interferon (IFN) response and is called the IFN sensitivity–determining region. NS5B is an RNA dependent RNA polymerase required for viral replication; it lacks proofreading capabilities and generates a large number of mutant viruses known as quasispecies. These represent minor molecular variations with only 1%-2% nucleotide heterogeneity. HCV quasispecies pose a major challenge to immune-mediated control of HCV and may explain the variable clinical course and the difficulties in vaccine development.

                                        HCV genomic analysis by means of an arduous gene sequencing of many viruses has led to the division of HCV into six genotypes based on homology. Numerous subtypes have also been identified. Arabic numerals denote the genotype, and lower-case letters denote the subtypes for lesser homology within each genotype. [11]

                                        Molecular differences between genotypes are relatively large, and they have a difference of at least 30% at the nucleotide level. The major HCV genotype worldwide is genotype 1, which accounts for 40%-80% of all isolates. Genotype 1 also may be associated with more severe liver disease and a higher risk of hepatocellular carcinoma. Genotypes 1a and 1b are prevalent in the United States, whereas in other countries, genotype 1a is less frequent. Genotype details are as follows:

                                        Genotype 1a occurs in 50%-60% of patients in the United States.

                                        Genotype 1b occurs in 15%-20% of patients in the United States; this type is most prevalent in Europe, Turkey, and Japan.

                                        Genotype 1c occurs in less than 1% of patients in the United States.

                                        Genotypes 2a, 2b, and 2c occur in 10%-15% of patients in the United States; these subtypes are widely distributed and are most responsive to medication.

                                        Genotypes 3a and 3b occur in 4%-6% of patients in the United States; these subtypes are most prevalent in India, Pakistan, Thailand, Australia, and Scotland.

                                        Genotype 4 occurs in less than 5% of patients in the United States; it is most prevalent in the Middle East and Africa.

                                        Genotype 5 occurs in less than 5% of patients in the United States; it is most prevalent in South Africa.

                                        Genotype 6 occurs in less than 5% of patients in the United States; it is most prevalent in Southeast Asia, particularly Hong Kong and Macao.

                                        Within a region, a specific genotype may also be associated with a specific mode of transmission, such as genotype 3 among persons in Scotland who abuse injection drugs.

                                        Transfusion of blood contaminated with hepatitis C virus (HCV) was once a leading means of HCV transmission. Since 1992, however, the screening of donated blood for HCV antibody sharply reduced the risk of transfusion-associated HCV infection. With the advent of more advanced screening tests for HCV such as polymerase chain reaction (PCR), the risk is considered to be less than 1 per 2 million units transfused. The newer assays have decreased the window after infection to 1-2 weeks.

                                        Persons who inject illicit drugs with nonsterile needles are at the highest risk for HCV infection. In developed countries, most of the new HCV infections are reported in injection drug users (IDUs). The most recent surveys of active IDUs in the United States indicate that approximately one third of young (aged 18–30 years) IDUs are HCV-infected. [14] Older and former IDUs typically have a much higher prevalence (approximately 70%-90%) of HCV infection, attributable to needle sharing during the 1970s and 1980s, before greater understanding of the risks of blood-borne viruses and the implementation of public educational strategies. The additional risk of acquiring hepatitis C infection from noninjection (snorted or smoked) cocaine use is difficult to differentiate from that associated with injection drug use and sex with HCV-infected partners. [14]

                                        Transmission of HCV to healthcare workers may occur via needle-stick injuries or other occupational exposures. Needle-stick injuries in the healthcare setting result in a 3% risk of HCV transmission. According to Rischitelli et al, however, the prevalence of HCV infection among healthcare workers is similar to that of the general population. [15] Nosocomial patient-to-patient transmission may occur by means of a contaminated colonoscope, via dialysis, or during surgery, including organ transplantation before 1992.

                                        HCV may be transmitted via sexual transmission. However, studies of heterosexual couples with discordant serostatus have shown that such transmission is extremely inefficient. [16] A higher rate HCV transmission is noted in men who have sex with men (MSM), particularly those who practice unprotected anal intercourse and have infection with human immunodeficiency virus (HIV). [17]

                                        HCV may also be transmitted via tattooing, sharing razors, and acupuncture. The use of disposable needles for acupuncture, now the standard practice in the United States, should eliminate this transmission route. Maternal-fetal HCV transmission may occur at a rate of approximately 4%–5%. [18] Breastfeeding is not associated with transmission. [19] Casual household contact and contact with the saliva of those infected are inefficient modes of transmission. No risk factors are identified in approximately 10% of cases.

                                      • hepatectomized
                                      • hepatectomy
                                      • hepatic
                                      • hepatic artery
                                      • Hepatic cinnabar
                                      • Hepatic colic
                                      • hepatic coma
                                      • hepatic duct
                                      • Hepatic gas
                                      • hepatic lobe
                                      • Hepatic mercurial ore
                                      • hepatic portal vein
                                      • hepatic tanager
                                      • hepatic vein
                                      • hepatica
                                      • Hepaticae
                                      • Hepatical
                                      • hepaticological
                                      • hepaticologist
                                      • hepaticology
                                      • Hepaticopsida
                                      • hepatite
                                      • hepatitis
                                      • hepatitis C
                                      • hepatitis D
                                      • hepatitis delta
                                      • hepatitis E
                                      • hepatitis G
                                      • hepatitis non-A, non-B
                                      • hepatization
                                      • hepatize
                                      • hepato-
                                      • hepatocarcinoma
                                      • Hepatocele
                                      • hepatocellular
                                      • hepatocellular carcinoma
                                      • hepatocholangiogastrostomy
                                      • Hepatocystic
                                      • hepatocyte
                                      • hepatoflavin
                                      • Hepatogastric
                                      • Hepatogenic
                                      • hepatogenous
                                      • hepatography
                                      • hepatojugular reflex
                                      • hepatojugular reflux
                                      • hepatolenticular degeneration
                                      • ^
                                      • hepatitis A
                                      • Hepatitis a antibodies
                                      • Hepatitis A Antibody
                                      • Hepatitis A Antigen
                                      • Hepatitis a antigens
                                      • hepatitis A vaccination
                                      • hepatitis A vaccine inactivated
                                      • hepatitis A virus
                                      • hepatitis A virus antigen-reduction neutralization assay
                                      • Hepatitis A Virus Cellular Receptor
                                      • Hepatitis A Virus Cellular Receptor 1
                                      • Hepatitis a virus, human
                                      • hepatitis A, B, C, D and E viruses
                                      • Hepatitis antibodies
                                      • hepatitis antigen
                                      • Hepatitis antigens
                                      • hepatitis B
                                      • Hepatitis b antibodies
                                      • Hepatitis B Antibody
                                      • hepatitis B antigen
                                      • Hepatitis B Antigen and Antibody
                                      • Hepatitis b antigens
                                      • Hepatitis B Associated Antigen
                                      • Hepatitis B Core
                                      • Hepatitis B Core Antibody
                                      • hepatitis B core antigen
                                      • Hepatitis B Core Total
                                      • hepatitis B e antigen
                                      • Ў
                                      • All content on this website, including dictionary, thesaurus, literature, geography, and other reference data is for informational purposes only. This information should not be considered complete, up to date, and is not intended to be used in place of a visit, consultation, or advice of a legal, medical, or any other professional.

                                        Chapter 3 Infectious Diseases Related to Travel

                                        Hepatitis B virus (HBV), a small, circular, partially double-stranded DNA virus in the family Hepadnaviridae.

                                        HBV is transmitted by contact with contaminated blood, blood products, and other body fluids (such as semen). Examples of exposures associated with transmission that travelers may encounter include poor infection control during medical or dental procedures, receipt of blood products, injection drug use, tattooing or acupuncture, and unprotected sex.

                                        An estimated 248 million people have chronic HBV infection globally. Although accurate data are lacking from many countries, Map 3-04 shows the estimated prevalence of chronic HBV infection by country. No data are available to show the specific risk to travelers; however, published reports of travelers acquiring hepatitis B are rare, and the risk for travelers who do not have high-risk behaviors or exposures is low. The risk for HBV infection may be higher in countries where the prevalence of chronic HBV infection is high or intermediate; expatriates, missionaries, and long-term development workers may be at increased risk for HBV infection in such countries. All travelers should be aware of how HBV is transmitted and take measures to minimize their exposures.

                                        CLINICAL PRESENTATION

                                        HBV infection primarily affects the liver. Typically, the incubation period for hepatitis B is 90 days (range, 60–150 days). The typical signs and symptoms of acute infection include malaise, fatigue, anorexia, nausea, vomiting, abdominal pain, and jaundice. In some cases, skin rashes, joint pain, and arthritis may occur. Among people aged ≥5 years, 30%–50% will develop signs and symptoms. In children aged <5 years and immunocompromised adults, HBV infection is typically asymptomatic, but it can be asymptomatic at any age among healthy people. The overall case-fatality ratio of acute hepatitis B is approximately 1%.

                                        Acute hepatitis B progresses to chronic HBV infection in 30%–90% of people infected as infants or young children and in <5% of people infected during adolescence or adulthood. Chronic infection with HBV may result in chronic liver disease, including cirrhosis, liver cancer, and death. People infected with HBV are susceptible to infection with hepatitis D virus; coinfection increases the risk of fulminant hepatitis and rapidly progressive liver disease.

                                        Serologic markers specific for hepatitis B are necessary to diagnose HBV infection and to identify the stage of infection (Table 3-03). These markers can differentiate between acute, resolving, and chronic infection. Hepatitis B is a nationally notifiable disease.

                                        No specific treatment is available for acute hepatitis B; however, supportive treatment, including hospitalization, may be indicated for some people with severe clinical manifestations. Antiviral drugs are approved and available to treat chronic HBV infection and prevent progression of disease.

                                        Map 3-04. Prevalence of hepatitis B virus infection 1

                                        1 Disease data source: Schweitzer A, Horn J, Mikolajczyk R, Krause G, Ott J. Estimations of worldwide prevalence of chronic hepatitis B virus infection: a systematic review of data published between 1965 and 2013. The Lancet. 2015 Jul 28; 386(10003):1546–1555.

                                        Table 3-03. Interpretation of serologic test results for hepatitis B virus infection 1

                                        Abbreviations: HBsAg, hepatitis B surface antigen; anti-HBc, antibody to hepatitis B core antigen; anti-HBs, antibody to hepatitis B surface antigen.

                                        1 From: CDC. A comprehensive immunization strategy to eliminate transmission of hepatitis B virus infection in the United States: recommendations of the Advisory Committee on Immunization Practices (ACIP). Part II: immunization of adults. MMWR Recomm Rep. 2006 Dec 8;55(RR-16):1–33.

                                        2 To ensure that an HBsAg-positive test result is not a false positive, samples with reactive HBsAg results should be tested with a licensed neutralizing confirmatory test, if recommended in the manufacturer’s prescribing information.

                                        3 People positive only for anti-HBc are unlikely to be infectious except under unusual circumstances in which they are the source for direct percutaneous exposure of susceptible recipients to large quantities of virus (such as blood transfusion or organ transplant).

                                        Hepatitis B vaccination should be administered to all unvaccinated people traveling to areas with intermediate to high prevalence of chronic HBV infection (HBV surface antigen prevalence ≥2%). Complete vaccination information and recommendations for the United States are available at www.cdc.gov/vaccines/vpd-vac/hepb/default.htm. Vaccination to prevent hepatitis B may be considered for all international travelers, regardless of destination, depending on the traveler’s behavioral risk. However, the vaccine should be considered for all nonimmune travelers since it is often difficult to assess risk during the pretravel consultation or even in the primary care setting.

                                        VACCINE ADMINISTRATION

                                        Hepatitis B vaccine (Table 3-04) is usually administered as a 3-dose series on a 0-, 1-, 6-month schedule to achieve immunity. The second dose should be given ≥1 month after the first dose; the third dose should be given ≥2 months after the second dose and ≥4 months after the first dose. The third dose should not be administered before age 24 weeks. Four doses of hepatitis B vaccine can be administered when a combination vaccine containing hepatitis B is administered after the birth dose. Postexposure prophylaxis with hepatitis B immune globulin (HBIG) administered in conjunction with hepatitis B vaccine, as well as hepatitis B vaccine alone, is effective in preventing transmission after exposure to HBV.

                                        Exceptions to this schedule are available with specific licensed products in the United States; Recombivax HB (Merck & Co.) is licensed for a 2-dose schedule for children aged 11–15 years, and Engerix-B (GlaxoSmithKline) is licensed for a 4-dose schedule, with the first 3 doses within 2 months and a booster at 12 months (doses at 0, 1, 2, and 12 months). Combination vaccines including hepatitis B are available for children, and a combination hepatitis A and hepatitis B vaccine, Twinrix (GlaxoSmithKline), is also licensed in the United States. Consult the prescribing information when administering alternate schedules and formulations. Vaccination series begun with one brand may be completed with another brand. Protection from the primary vaccination series is robust, and >95% of healthy people achieve immunity with the 3-dose series. Serologic testing and booster vaccination are not recommended before travel for immunocompetent adults who have been previously vaccinated.

                                        Ideally, hepatitis B vaccination should begin ≥6 months before travel so the full vaccine series can be completed before departure. Because some protection is provided by 1 or 2 doses, the vaccine series should be initiated, if indicated, even if it cannot be completed before departure. Optimal protection, however, is not conferred until after the final vaccine dose is received, and travelers should be advised to complete the vaccine series. An approved accelerated vaccination schedule can be used for people traveling on short notice who face imminent exposure or for emergency responders to disaster areas. The accelerated vaccination schedule calls for vaccine doses administered at days 0, 7, and 21–30; a booster should be administered at 12 months to promote long-term immunity. A combined hepatitis A and hepatitis B vaccine can also be used on the same 3-dose schedule (0, 7, and 21–30 days), with a booster at 12 months.

                                        VACCINE SAFETY AND ADVERSE REACTIONS

                                        Hepatitis B vaccines are safe for people of all ages. Pain at the injection site (3%–29%) and fever (temperature >99.9°F [37.7°C]; 1%–6%) are the most frequently reported side effects among vaccine recipients. Hepatitis B vaccines should not be administered to people with a history of hypersensitivity to any vaccine component, including yeast. The vaccine contains a recombinant protein (hepatitis B surface antigen) that is noninfectious.

                                        Limited data indicate no apparent risk of adverse events to the mother or the developing fetus when hepatitis B vaccine is administered to pregnant women. HBV infection affecting a pregnant woman can result in serious disease for the mother and chronic infection for the newborn. Neither pregnancy nor lactation should be considered a contraindication for vaccination.

                                        Personal Protection Measures

                                        As part of the pretravel education process, all travelers should be counseled and given information about the risks for hepatitis B and other blood-borne pathogens from contaminated equipment or items used during medical, dental, or cosmetic procedures; blood products; injection drug use; any activities or procedures that involve piercing the skin or mucosa; or unprotected sexual activity. When seeking medical or dental care or cosmetic procedures (such as tattooing or piercing), travelers should be alert to the use of equipment that has not been adequately sterilized or disinfected, reuse of contaminated equipment, and unsafe injecting practices (such as reuse of disposable needles and syringes). HBV and other bloodborne pathogens can be transmitted if tools are not sterile or if personnel do not follow proper infection control procedures. Travelers should consider the health risks when receiving medical or dental care overseas; information may be available from the US embassy. The health risks should be strongly considered when deciding to obtain a tattoo or body piercing in areas where adequate sterilization or disinfection procedures might not be available or practiced.

                                        — загальна слабiсть, головнi болi, втомлюванiсть, субфебрилiтет

                                        Особливостi перебiгу ХВГВ

                                        Клiнiчнi прояви. Симптоматика ХВГВ у типових випадках слабо виражена, малоспецифiчна i внаслiдок цього нерiдко залишається непомiченою клiнiцистами. Частi випадки прогресування гепатиту аж до цирозу, коли не спостерiгаються ознаки захворювання печiнки. Характерними i найбiльш частими симптомами ХВГВ служать: наявнiсть гепатомегалiї, iнодi гепатолiенального синдрому (рис.8) , нездужання i пiдвищена стомлюванiсть, що носять непостiйний (iнтермiтуючий) характер i, як правило, пiдсилюються наприкiнцi дня. Рiдше зустрiчаються такi симптоми, як нудота, бiль у животi чи м’язах, суглобах. Iншi типовi симптоми захворювання печiнки, такi, як жовтяниця, потемнiння сечi, сверблячка, пальмарна i плантарна еритема, телеангiоектазiї, екхiмози, петехiї, знижений апетит, зменшення маси тiла спостерiгаються рiдко. Клiнiчнi варiанти хронiчної HBV-iнфекцiї, як i при будь-якому хронiчному гепатитi, включають рiзний ступiнь активностi та стадiю фiброзування. Фази розвитку вiрусу: фаза реплiкацiї та фаза iнтеграцiї.

                                        Найбiльш несприятливим ускладненням вiрусного гепатиту В являється гостра печiнкова енцефалопатiя (печiнкова кома), яка розвиваться в результатi фульмiнантної форми гепатиту.

                                        Рис.8. Гепатолiенальний синдром.

                                        Особливостi перебiгу ХВГС. ХВГС притаманнi мiзерна клiнiчна симптоматика та перiодичне пiдвищення рiвня трансамiназ. Характерний хвилеподiбний, повiльно прогресуючий перебiг, що залежить вiд фази розвитку вiрусу i виразностi аутоiмунного компонента. Розвивається не ранiше нiж через 6 мiсяцiв пiсля перенесеного, частiше в прихованiй формi, гострого вiрусного гепатиту С i протiкає, як правило, з невираженою клiнiчною картиною i незмiненим рiвнем трансамiназ. Клiнiчна картина залежить вiд фази захворювання (латентна i реактивацiї).

                                        Для латентною фази ХВГС притаманно вiдсутнiсть будь-яких клiнiчних проявiв, показники АлАТ i АсАТ вiдзначаються в межах норми, РНК НСV перiодично виявляється в сироватцi кровi або в бiоптатi печiнки. Клiнiчна картина характеризується неспецифiчними скаргами з боку хворих на млявiсть, погане самопочуття, частi застуднi захворювання. При об’єктивному обстеженнi можливе виявлення незначного збiльшення печiнки з ущiльненням її консистенцiї. Селезiнка не збiльшена. У 20-40 % випадкiв зазначаються “позапечiнковi” скарги на бiль у суглобах, м’язах, висипка на шкiрi, пiдвищення температури тiла тощо. Характерною особливiстю ХВГС є багаторiчний прихований або малосимптомний перебiг, що унеможливлює його дiагностику до тих пiр, поки у хворого не сформується цироз печiнки незначними печiнковими появами.

                                        Фаза реактивацiї характеризується пiдвищенням реплiкативної активностi НСV , в’ялою чи активною формами клiнiчного перебiгу ХВГС, або змiною цих форм з послiдовним розвитком хронiчного гепатиту, цирозу печiнки та печiнково-клiтинної карциноми.

                                        У фазу реактивацiї можна видiлити варiанти ХВГС з в’ялим та активним перебiгом.

                                        ХВГС з в’ялим перебiгом характеризується мiнiмальними клiнiчними проявами, незначним пiдвищенням активностi трансамiназ та перiодичним виявленням РНК НСV.

                                        Перебiг активної форми ХВГС характеризується частим виявленням позапечiнкових проявiв, пiдвищенням активностi АлАТ в 7-10 разiв в бiльше, пiдвищення бiлiрубiну, АсАТ, g-глобулiнiв, ШОЕ та високим титром серологiчних маркерiв, що засвiдчують наяiнвсть вiрусної iнфекцiї i зростання реплiкативної активностi НСV.

                                        Хворi на ХВГС скаржаться на млявiсть, стомленiсть, зниження працездатностi, дратiвливiсть, перiодичне пiдвищення температури тiла до субфебрильних цифр. Об’єктивно визначається збiльшення печiнки, можливе незначне збiльшення селезiнки.

                                        Клiнiчнi та клiнiко-лабораторнi синдроми ХВГС представленi двома варiантами: синдромами, пов’язаними з ураженнями печiнки та поза печiнковими синдромами.

                                        Враховуючи можливiсть позапечiнкової реплiкацiї вiрусу, у 40-45% хворих на ХВГС виявляють позапечiнковi прояви хронiчного гепатиту, якi можуть бути домiнуючими в клiнiчнiй картинi хвороби, приховуючи класичнi прояви ХГС i , таким чином, визначати прогноз захворювання. Статистичний аналiз дозволяє вважати доведеним зв’язок з хронiчною НСV-iнфекцiєю таких позапечiнкових захворювань, як змiшана крiоглобулiнемiя, мембранопролiферативний гломерулонефрит, пiзня термальна порфiрiя, аутоiмунний тиреоїдит.

                                        Захворювання характеризується послiдовною змiною таких фаз: гострої, латентної, реактивацiї, що закiнчується розвитком цирозу печiнки або гепатоцелюлярної карциноми.

                                        У дiтей у гостру фазу, незважаючи на знижену активнiсть клiтинних i гуморальних факторiв iмунiтету, усе-таки можлива повна елiмiнацiя вiрусу i видужання в 10 — 25% випадкiв.

                                        При манiфестних формах спостерiгається прогресуючий перебiг хвороби з клiнiчними проявами, що нагадують симптоми реплiкативної форми ХВГВ. У дiтей з’являється слабiсть, швидка стомлюванiсть, зниження працездатностi, диспептичнi симптоми, почуття тяжкостi та болю в правому пiдребер’ї, втрата маси тiла, гепатолiєнальний синдром, анемiя, тромбоцитопенiя, лейкопенiя. Жовтяниця — непостiйний симптом. Рано розвивається набряково-асцитичний синдром, вториннi печiнковi знаки (пальмарна та плантарна еритема, телеангiоектазiї, «лакованi губи»). Досить швидко, iнодi через кiлька мiсяцiв, з’являються ознаки цирозу печiнки. Захворювання в цiлому характеризується хвилеподiбним перебiгом, перiодичними загостреннями i неповними ремiсiями. Клiнiчнi варiанти хронiчної HBV/HDV-iнфекцiї, як i при будь-якому хронiчному гепатитi, включають рiзний ступiнь активностi та стадiю фiброзування.

                                        Особливостi перебiгу ХАIГ. Скарги: жовтяничне фарбування шкiри та слизових оболонок, знебарвлення калу, потемнiння сечi, слабiсть, прояви астенiчного синдрому, тупий бiль в областi правого пiдребер’я. Часто переважають симптоми позапечiнкових системних проявiв: аутоiмунний тиреоїдит, цукровий дiабет, гемолiтична анемiя, гломерулонефрит, виразковий колiт та iн.

                                        Клiнiка: типова для гепатиту. Може спостерiгатися жовтяниця шкiри та слизових оболонок, уртикарний висип, гепатоспленомегалiя, болючiсть печiнки при пальпаторному дослiдженнi, пальмарна та плантарна еритема, зрiдка — кушингоїдне обличчя, пiгментованi стрiї, гiрсутизм.

                                        Кров: нормохромна анемiя, лейкопенiя, тромбоцитопенiя, гiпергамаглобулiнемiя; ↑ сироваткових амiнотрансфераз, бiлiрубiну, ЛФ, ↑ титру аутоантитiл (антинуклеарнi, мiкросомнi, гладком’язовi, антимiтохондрiальнi).

                                        Лабораторнi та iнструментальнi методи дослiдження.

                                        Необхiднi обстеження у випадку хронiчного гепатиту

                                      • загальний аналiз кровi;
                                      • загальний аналiз сечi;
                                      • бiохiмiя: бiлок, бiлковi фракцiї, АсТ, АлТ, бiлiрубiн, протромбiн, холiнестераза, тимолова проба, лужна фосфатаза;
                                      • iмунограма;
                                      • визначення маркерiв вiрусних гепатитiв (IФА, ПЛР);
                                      • УЗД внутрiшнiх органiв;
                                      • пункцiйна бiопсiя.

                                        У загальний аналiз кровi: нормоцитоз або схильнiсть до лейкопенiї, вiдносний лiмфоцитом, тромбоцитопенiя, анемiя.

                                      • цитолiтичний: пiдвищення рiвня АлАТ, АсАТ (при HCV може залишатися в межах норми, при автоiмунному гепатитi пiдвищуватися вiд 2 до 50 раз понад норму);

                                      • мезенхiмально-запальний: зниження альбумiнiв, пiдвищення гамаглобулiнiв, тимолової проби (при АГ – гiпергамаглобулiнемiя, гiпербiлiрубiнемiя, диспротеїнемiя, гiперпротеїнемiя);

                                      • гепатопривний : холiнестераза, протромбiн — норма або зниженi;

                                      • холестатичний: бiлiрубiн, лужна фосфатаза в межах норми або пiдвищенi.

                                        При ультразвуковому дослiдженнi печiнка збiльшення, особливо в передньо-задньому розмiрi долiв, ущiльнення паренхiми, дiаметр печiнкових, порожнистої та селезiнкової вен розширений.

                                        Важливим методом дiагностики є пункцiйна бiопсiя печiнки, яка виконується в спецiалiзованих центрах. Морфологiчна дiагностика утруднена у зв’язку з наявнiстю лише непрямих (неспецифiчних) ознак: сполучення жирової i гiдропiчної дистрофiї, наявнiсть ацидофiльних тiлець Каунсiльмена, осередкiв некрозу гепатоцитiв, лiмфоїдних фолiкулiв у портальних трактах, пролiферацiї жовчних протокiв.

                                        Iмунограма: стiйке зниження Т-супресорiв, пiдвищення Ig M та Ig G. При автоiмунному гепатитi — пiдвищення Ig G, зниження Т-супресорiв, пiдвищення Т-хелперiв, ЦIК, рiвня автоантитiл.

                                        Ультразвукове дослiдження печiнки: для хронiчного гепатиту характерно гепатомегалiя переважно за рахунок лiвої долi, дифузне ущiльнення паренхiми печiнки, паренхiма набуває строкатого вигляду, розширення портальної вени (> 12 мм), її гiлок, ущiльнення перипортального тракту, дифузне ущiльнення селезiнки (при автоiмунному), розширення v. lienalis (рис.9, 10).

                                        Рис.9. Хронiчний гепатит: нерiвномiрне пiдвищення ехогенностi паренхiми iз зернистiстю структури, збiднений судинний малюнок.

                                        Рис.10. Хронiчний гепатит: розширення портальної вени.

                                        Остаточним доказом етiологiї гепатиту служить виявлення маркерiв вiрусу в сироватцi кровi або в бiоптатi печiнки хворого. За допомогою iмуноферментного методу, що вiдзначається високою чутливiстю i специфiчнiстю, можна виявити антигени збудникiв та антитiла до них. Недовно iмуноферментi дослiдження суттєво доповнив метод полiмеразної ланцюгової реакцiї (ПЛР), який дає змогу засвiдчити наявнiсть ДНК i РНК збудникiв гепатитiв. Серологiчнi маркери гепатитiв i їх тлумачення наведено у таблицi 2, 3 i рисунку 11.

                                        Дiагностика ХВГВ. У бiоптатах печiнки схiдчастi, а iнодi й мостоподiбнi некрози, лiмфоїдно-гiстiоцитарна iнфiльтрацiя часточок i портальних трактiв. До специфiчних маркерiв вiдносять «матово-скловиднi гепатоцити» з наявнiстю HBsAg та гепатоцити з «пiсковими ядрами», у яких мiститься HBcAg. Результати лабораторних дослiджень пiдтверджують наявнiсть синдромiв цитолiзу, активного запалення, зниження синтетичної функцiї печiнки, iнодi — холестазу.

                                        Таблиця 2. Серелогiчнi маркери вiрусного гепатиту В

                                        Хронiчний ГВ або носiйство НВV

                                        Сероконверсiя або гепатит, спричинений мутантним варiантом НВV

                                        Гострий ГВ або фаза “корiвського вiкна”

                                        “Застарiлий” ГВ або носiйство вiрусу з низькою реплiкацiєю

                                        Видужання пiсля гострого ГВ

                                        Пiсля перенесеного ГВ або пiсля вакцинацiї

                                        Таблиця 3. Маркери вiрусiв гепатиту В i С, що виявляються у рiзнi фази iнфекцiї (Нейко Є.М., Новосядлий Р.С., 2001)

                                        * — маркери, що безпосередньо вказують на активну вiрусну iнфекцiю; ** — маркери становлення iмунiтету, передвiсники реконвалесценцiї.

                                        Рис.11. Перебiг НВV iнфекцiї

                                        Дiагностика ХВГС. ХВГС дiагностується на пiдставi виявлення анти-НСV i наявностi РНК-НСV (табл.3). Перебiг НСV – iнфекцiї наведений на рисунку 12.

                                        Для латентної фази характерним є перiодичне пiдвищення активностi АлАТ, АсАТ у 1,5-3 рази, пiдвищення вмiсту g-глобулiнiв. Проте, погресуюче ураження печiнки може спостерiгатися i при нормальних показниках АлАТ. Для пiдтвердження дiагнозу ХВГС латентного перебiгу потрiбна комплексна роздiльна iндикацiя антитiл до серцевинного (антиHCV core класу IgM та IgG), неструктурних (антиHCV NS3, NS4, NS5) i оболонкових (антиHCV envelope) антигенiв HCV. Для встановлення хронiчної HCV-iнфекцiї iнформативнi насамперед антитiла до неструктурних бiлкiв, особливо антиHCV NS5.

                                        Рис.12. Перебiг НСV-iнфекцiї

                                        Критерiї латентної фази ХВГС:

                                      • навнiсть в анамнезi вказiвок на гостру фазу (факультативна ознака);

                                      • вiдсутнiсть клiнiчних проявiв (можливо гепатомегалiя);

                                      • помiрне пiдвищення активностi АлАТ (менше, нiж в 3 рази);

                                      • виявлення анти – НСVcore Ig G при вiдсутностi чи низькоу титрi анти — НСVcore Ig М, можливе виявлння анти НСV до NS4;

                                      • непостiйне виявлення НСV-РНК (у низькiй концентрацiї або вiдсутня).

                                        У реактивну фазу iмунокомпетентнi клiтини цiлком втрачають свою функцiональну активнiсть i захисну функцiю, в результатi чого рiзко активується iнфекцiйний процес, що нагадує гострий вiрусний гепатит С. Фаза реактивацiї розвивається через багато рокiв (10 — 20) пiсля iнфiкування й означає початок манiфестного перебiгу хронiчного вiрусного гепатиту С з вiрусемiєю, наявнiстю РНК HCV, пiдвищенням активностi АлАТ, збiльшенням тимолової проби, крлiоглобулiнемiя, пiдвищення ШОЕ, гiпергамаглобулiнемiя, а також виявляють анти-НСV Ig M, анти-НСV core Ig M до NS4. Спостерiгається вiрусемiя з високим вiрусним навантаженням.

                                        Критерiї переходу у фазу реативацiї:

                                      • наявнiсть в далекому тинулому вказiвок на гостру фазу (факультативна ознака);

                                      • поява клiнiчних ознак хронiчного гепатиту;

                                      • повторне пiдвищення активностi АлАТ (бiльше, нiж в 3 рази);

                                      • постiйне виявлення анти-НСV core Ig M, переважно у високих титрах при наявностi анти-НСV core до NS4. Зниження коефiцiєнту анти-НСV core IgG/Ig M;

                                      • зростання вмiсту анти-НСV- РНК в сироватцi.

                                        Дiагностика ХВГВ + D. Дiагностика гепатиту D в реплiкативну фазу: анти-HDV Ig M, анти-HВe Ig M, HDV-РНК, а в пунктатах печiнки — HDAg, що сполучається з пiдвищенням активностi АлАТ. Маркери реплiкацiї ХВГВ звичайно вiдсутнi, але може виявлятися HBsAg.

                                        Iнапаратнi та субклiнiчнi форми зустрiчаються рiдше, нiж при ХВГВ, i дiагностуються виявленням у кровi antiHDV i пiдвищенням активностi АлАТ.

                                        Про припинення активної реплiкацiї HDV можуть свiдчити наявнiсть антиHDV класу IgG i сумарних antiHDV, негативнi результати iндукцiї antiHDV класу IgM i РНК HDV при нормальних показниках активностi АлАТ.

                                        Дiагностика медикаментозного. Дiагноз ЛIХГ ставлять при виключеннi вiрусних, аутоiмунного гепатитiв i згiдно з даним анамнезу. Визначається вмiст токсичних речовин у кровi.

                                        Дiагностика. Дiагноз ХКГ ставлять при виключеннi вiрусних, аутоiмунного та ЛIХГ або ТГ.

                                        Дiагностика ХАIГ. При гiстологiчному дослiдженi бiоптатiв печiнки — мононуклеарна iнфiльтрацiя портальних трактiв i перипортальних зон, схiдчастi, мостоподiбнi, моно- i мультилобулярнi некрози та фiброз.

                                        Мiжнародна група з вивчення аутоiмунного гепатиту запропонувала для дiагностики використовувати бальну оцiнку ознак, видiляючи дiагноз аутоiмунного гепатиту — визначений та ймовiрний.

                                      • гiперпродукцiя гуморальної ланки iмунiтету: гiперпротеїнемiя, гiпергамаглобулiнемiя, гiперiмуноглобулiнемiя класiв G, А, М, високий рiвень ЦIК;

                                      • наявнiсть пiдвищених титрiв аутоантитiл;

                                      • характернi морфологiчнi змiни — переважно лiмфоплазмоцитарна iнфiльтрацiя з порто-портальними чи центро-портальними мостоподiбними некрозами;

                                      • вiдсутнiсть маркерiв вiрусної iнфекцiї гепатитiв;

                                      • швидкий первинний клiнiко-бiохiмiчний ефект вiд iмуносупресивної терапiї.

                                        Для досягнення максимального терапевтичного ефекту при лiкування хворих на хронiчний гепатит необхiдно враховувати: етiологiю захворювання, при вiрусному — фазу розвитку вiрусу, активнiсть патологiчного процесу, пiдтвердженими результатами бiохiмiчних дослiдженнях, при можливостi стадiями процесу встановлених при морфологiчному дослiдженнi, наявнiсть супутньої патологiї i попереднього лiкування. У перiод мiнiмальнiй активностi або у фазi ремiсiї, незалежно вiд типу хронiчного гепатиту, терапевтичнi рекомендацiї обмежуються дiєтичним режимом (дiєта № 5 за Певзнером). Медикаментозна терапiя в цей перiод не проводиться, виключаються навiть гепатопротектори, фiтотерапiя. У перiод загострення хронiчного гепатиту iснує два напрямки лiкування: базисна терапiя i етiотропна.

                                        I. Базисна терапiя:

                                        1. Режим в стацiонарi призначається лiжковий, напiвлiжковий або щадний.

                                        2. Дiєтотерапiя — стiл 5-5а за Певзнером.

                                        VI.Попередження i лiкування кишкового дисбактерiозу.

                                        Режим при лiкуваннi дiтей iз хронiчним гепатитом має важливе значення: посилення фiзичного навантаження може сприяти активацiї процесу. Лiжковий режим показаний при хронiчному гепатитi iз вираженою активнiстю процесу. При помiрнiй активностi процесу дитинi призначають напiвлiжковий iз поступовим розширенням, при мiнiмальнiй i м’якiй активностi процесу дитинi дозволяється ходити в школу, дитячий садочок i вести звичайний спосiб життя, але iз без фiзичного навантаження. Не рекомендують бiг, стрибки, не дозволяється займатися спортом i приймати участь у змаганнях. Дитинi необхiдно уникати механiчних травм живота, так як це може сприяти загостренню процесу.

                                        Дiєта повина бути повноцiною i рiзноманiтною iз врахуванням основних фiзiологiчних потреб органiзму. Необхiдно виключати iз рацiону гострi, жирнi, смаженi страви, екстрактивнi речовини. Надають перевагу вiдваренiй їжi, iз мясних продуктiв необхiдно вживати яловичину, курку, кроля. Виключають iз рацiону тугоплавкi жири. Вуглеводи повинi вiдповiдати фiзiологiчним потребам. Не рекомендується холоднi блюда або напої (морозиво, газованi води). Необхiдно строго дотримувати режиму харчування.

                                        Вiдомо, що при дотриманнi повноцiнної дiєти № 5 дефiцит вiтамiнiв, особливо групи В, не виникає. Проте, взимку та весною виправдано застосування натуральних полiвiтамiнних комплексiв.

                                        Перелiк патогенетичних засобiв залежить вiд ступеня важкостi хвороби. При хронiчному гепатитi iз мiнiмальною активнiстю достатньо використаннi базисної терапiї. Прийом медикаментозних препаратiв повинен бути максимально обмеженим, особливо при вiдсутностi синдрому цитолiзу, оскiльки вони часто посилюють загострення процесу. Виключенням є тiльки природнi гепатопротектори.

                                        При хронiчному гепатитi iз м’якою або помiрною активнiстю крiм базисної терапiї широко використовують гепатопротектори.

                                        Гепатопротектори подiляються на:

                                        1. Препарати рослинного походження (карсил, дарсил, гепарсил, силегон, легалон, хофiтол, гепабене, гепатофальк-плата та iн.).

                                        2. Фосфолiпiднi та лiпосомальнi препарати (ессенцiале, ессел форте, лiпiн, лiолiв, лiпостабiл).

                                        3. Препарати, що мiстять природнi амiнокислоти (гептрал, цитраргiнiн, орнiтин, метiонин).

                                        4. Синтетичнi препарати (бетаїну цитрат, антраль, тiотриазолiн).

                                        5. Препарат, що мiстить жовчнi кислоти (урсофальк).

                                        Для забезпечення терапевтичного ефекту повинна призначатися достатня вiкова доза препарату. Ессенцiале форте призначається по 1-2 капсули 3 рази на день до 3 мiсяцiв. Вiн випускається в флаконах по 0,5 г ессенцiальних фосфолiпiдiв. Призначається довенно, крапельно на протязi 5-7 днiв.

                                        Застосовується також вiтчизняний препарат тiотрiазолiн – синтетичний гепатопротекторний та кардiопротекторний препарат, випускається в таблетках по 0,1 г тiотрiазолiна та ампулах – 1 % розчин – 1мл, 2,5 % — 1мл. Призначається по 1 таблетцi 3 рази на добу на протязi 20-30 днiв.

                                        Урсофальк (рис.), дiючою речовиною є урсодезоксихолева кислота, застосовується на протязi 6-8 мiсяцiв. Вiн пiдвищує стiйкiсть мембран гепатоцитiв до шкiдливих впливiв, вiдновлює пошкодженi мембрани, покращує результати лiкування iнтерфероном хронiчних вiрусних гепатитiв, подавляє патологiчнi iмуннi реакцiї, розчиняє холестериновi камiння в жовчних шляхах. Препарат випускається в капсулах по 250 мг, 50 та 100 капсул в упаковцi. Урсофальк призначається в добовiй дозi 8-10 мг/кг/маси тiла, розподiленiй на 3 прийоми, пiд час їди. Мiнiмальний курс лiкування 1 мiсяць.

                                        При мiнiмальнiй та помiрнiй активностi гепатиту показанi гепатопротектори рослинного походження, якi володiють антиоксидантними властивостями, нормалiзують секрецiю та вiдтiк жовчi, зменшують вiдкладання жиру в печiнцi. Цi якостi притаманнi гепабене (рис.13) , в склад якого входить екстракт плодiв расторопшi плямистої та екстракт димянки аптечної. Клiнiчна активнiсть препарату обумовлена властивостями флавоноїдiв, якi входять в його склад (сiлiмарин, сiлiбiнiн). Випускається по 30 i 100 капсул в упаковцi. Призначається дiтям 7-10 рокiв по 1 капсулi 2 рази на день, з 11 до 14 рокiв по 1 капсулi 3 рази на день. Тривалiсть курсу в середньому 1 мiсяць.

                                        Легалон 70 (синонiми: карсил, сiлiмарин, сiлiбiнiн) також у своєму складi має екстракт iз плодiв расторопшi плямистої, яка мiстить 70 мг сiлiмарину, та iншi iнгредiєнти. В 1 упаковцi – 20 капсул. Призначається дiтям старше 10 рокiв по 1 капсулi (драже) 3 рази на день через 30 хвилин пiсля їди. Курс лiкування вiд 1 до 3 мiсяцiв.

                                        Широко застосовується також хофiтол (рис.14 ), в склад якого входить екстракт з листя артишоку польового. Призначається по 1-2 таблетки 3 рази на день за 15 хвилин до їди або внутрiшньом’язово вмiст 1 ампули вводиться 1 раз на добу на протязi 8-15 днiв, або довенно струмно, крапельно, попередньо вмiст 1 ампули розвести в 200 мл фiзiологiчного розчину, 1 раз на добу, протягом 8-15 днiв.

                                        Ефективним препаратом рослинного походження є також гепатофальк планта, в склад якого входить три лiкарськi рослини (чортополох, чистотiл, яванський тумерник). Дiючими речовинами цих рослин є сiлiмарин, хелiдонiн, куркума, якi пiдвищують стiйкiсть мембран гепатоцитiв, вiдновлюють структуру клiтинних мембран, нейтралiзують промiжнi агресивнi продукти обмiну речовин при хворобах печiнки, володiють протизапальною дiєю та iншими властивостями. Випускається в капсулах по 50 та 100 в упаковцi. В склад капсули входить 140 мг сухого екстракту чортополоху, 100 мг сухого екстракту чистотiлу, 25 мг сухого екстракту яванського тумернику. Призначається по 1 капсулi 2-3 рази на день. Курс лiкування не менше 1 мiсяця.

                                        Застосовуються також антиоксиданти: аевiт, вiтамiн Е курсами по 1-1,5 мiсяцi. Аевiт в капсулах по 1-2 на день на протязi 2-х тижнiв. Вiтамiн Е випускається в флаконах 5 %, 10 %, 30 % розчину в маслi, в 1 краплi таких розчинiв по 1, 2, 6 мг вiтамiну; в капсулах по 0,1-0,2 мл 50 % розчину вiтамiну; в ампулах – по 1 мл 5 %, 10 % та 30 % розчину (50, 100, 300 мг масляного розчину). Призначається по 5-10 мг/кг/маси тiла на добу на протязi 2-3 тижнiв. Крiм того, застосовуються вiтамiни В1, В2, В5, В6, В15, С та iншi. Дiтям краще давати через рот у виглядi полiвiтамiнних препаратiв або в поєднаннi з мiнералами: макровiт вiд 6 до 10 рокiв по 1-2 пастилки, старше 10 рокiв – 2-3 пастилки на добу; мульти-табс жувальнi таблетки полiвiтамiнiв з мiнералами для дiтей старше 4 рокiв та дорослих по 1 таблетцi на добу; мульти-табс полiвiтамiни з мiнералами по 1 таблетцi на добу; мульти-табс полiвiтамiни з мiнералами та бета-каротином по 1 таблетцi на добу дiтям старше 4 рокiв; пiковiт – пастилки, по 4-5 пастилок на добу в вiцi вiд 2 до 6 рокiв, з 7 до 14 рокiв по 5-7 пастилок на добу; юнiкап Ю по 1 таблетцi на добу та iншi. Тривалiсть курсу вiтамiнотерапiї 1 мiсяць, на протязi року необхiдно проводити 3-4 курси лiкування.

                                        Для покращення гемо- та лiмфодинамiки застосовують троксевазин (випускається в капсулах по 300 мг), теонiкол (компламiн) по 10 мг/кг/маси тiла, при добрiй переносимостi дозу поступово можна пiдвищувати до 20 мг/кг/маси на добу. При покращаннi стану дозу препарату знизити до 10 мг/кг/маси, тривалiсть лiкування 1-2 мiсяцi. Випускається в таблетках по 0,15 г, драже по 0,3 г, ампули по 2 i 10 мл 15 % розчину.

                                        Для зменшення iнтоксикацiйного синдрому 2-3 рази на рiк призначаються ентеросорбенти, зокрема, карболонг, карбосфер, СКН по 100-200 мг/кг/маси тiла на добу або ентеросгель по 1 г/кг/маси тiла на добу, в 2-3 прийоми, через 1,5-2 години пiсля їди. Тривалiсть курсу 5-7-10 днiв в залежностi вiд вiку та тяжкостi хвороби, можна проводити декiлька курсiв лiкування на рiк (5-6). За рахунок сорбцiї зв’язуються та виводяться з органiзму токсичнi сполуки.

                                        При розвитку кишкового дисбактерiозу призначаються пробiотики (симбiтер, бiфiформ, лiнекс, бактисубтiл) та пребiотики (дюфалак, хiлак-форте), курс лiкування до 2-4 тижнiв.

                                        Зокрема, бiфiформ (Bifiform), який включає в себе живi лiофiлiзованi бiфiдобактерiї та ентерококи. Вiн випускається в капсулах та призначається по 1 капсулi 2-3 рази на день за 30 хвилин до їди. Курс лiкування до 4 тижнiв (препарат вибору). Бактiсубтiл (Bactisubtil) призначається дiтям до 3 рокiв по 3-4 капсули на день, старше 3 рокiв – по 4-6 капсул на день, протягом 2-4 тижнiв.

                                        Лiнекс (Linex) призначається по 1-2 капсули 3 рази на день дiтям вiд 2 до 12 рокiв, старше 12 рокiв – по 2 капсули 3 рази на добу з невеликою кiлькiстю рiдини.

                                        Хiлак-форте (Hylak-Forte) випускається в флаконах по 30 i 100 мл, якi мiстять стерильний концентрат продуктiв обмiну речовин бактерiй. Призначається по 20-40 крапель 3 рази на добу, при покращеннi стану дозу зменшують наполовину; приймають до або пiд час їди в невеликiй кiлькостi рiдини (за виключенням молока). Тривалiсть курсу 2-4 тижнi.

                                        Етiотропна терапiя — при вiрусних гепатитах повинна бути направлена на пригнiчення реплiкацiї вiрусiв та їх елiмiнацiя вiрусу. Iз всiх противiрусних препаратiв найбiльш виражений ефект та найменшу токсичну дiю мають iнтерферони-a.

                                        Розрiзняють три основних види iнтерферону: a, b та g. Найбiльш ефективним в лiкуваннi гепатитiв є a-iнтерферон, який включає до 20 субтипiв. Серед них найбiльшу долю складає a2-iнтерферон, який пiдроздiляється на а, b та с. Переважно застосовується a2b –iнтерферон. Можна використовувати як природний, так i рекомбiнантний iнтерферон. Природний a-iнтерферон бiльш дорогий, не повнiстю захищений вiд контамiнацiї рiзними iнфекцiйними агентами, тому в основному призначається генно-iнженерний рекомбiнантний a2-iнтерферон. Його недолiком при застосуваннi є накопичення в органiзмi антитiл проти iнтерферону. Побiчна дiя iнтерферону може бути по типу грипоподiбного синдрому, алергiчних проявiв (висипка, свербiння шкiри), дiарейного синдрому, депресiї, тривоги, подразливостi, головокружiння, безсоння або сонливостi. При тривалому застосуваннi може випадати волосся, розвинутися тромбоцитопенiя, гранулоцитопенiя. Одним iз кращих препаратiв iнтерферону вважається iнтрон А (a2b –iнтерферон). Iнтрон А випускається в флаконах по 3 i 5 млн. МО у виглядi порошку, розчиняється в 1 мл стерильної води для iн’єкцiй, може зберiгатися на протязi 24 годин при температурi вiд 2 до 80 С. Використовуються також вiтчизняний a2b-iнтерферон – лаферон. В педiатричнiй практицi в Росiї застосовується “вiферон” – рекомбiнантний a2-iнтерферон, реаферон, в який добавленi антиоксиданти Е та С в вiкових дозах. Антиоксиданти посилюють терапевтичний ефект iнтерферону, зменшують цитотоксичну дiю реаферону. Форма випуску – свiчки: вiферон-1 мiстить 150000 МО IФН, вiферон-2 — 500000 МО, вiферон-3 — 1000000 МО. Вiферон – до 3 рокiв – 500 тис. ОД, бiльше 3 рокiв 1 млн. ОД, в ректальних свiчках 2 рази на добу 3 днi в тиждень, 6-9 мiс. Пегасис призначається по 180 мкг 1 раз на тиждень, пiдшкiрно, протягом 24-48 тижнiв (рис.15).

                                        Iнтерферон подавляє реплiкацiю вiрусiв гепатиту, пiдвищує чутливiсть клiтин до власного iнтерферон, володiє iмуномодулюючою дiєю.

                                        Покази до призначення iнтерферону наступнi: висока реплiкацiя вiрусiв при хронiчному гепатитi В (НВeAg позитивний варiант); хронiчному гепатитi С з позитивною реплiкацiєю HСV-РНК i анти-НСVIgM; при хронiчному гепатитi D з позитивною реакцiєю на HDV-РНК; при хронiчних гепатитах В i С пiдвищення активностi АлАТ в три та бiльше раз.

                                        В спецiальнiй лiтературi пропонуються рiзнi програми лiкування гепатитiв як у дiтей, так i у дорослих. Клiнiчна ефективнiсть лiкування їх рiзна.

                                        Таблиця 4. Програма лiкування iнтроном А хронiчного гепатиту В i С у дiтей